Як ми формуємо міську політику та на що впливають наші дії? Як захистити місто від незаконних забудов, знесення парків та інших загроз? Про це в межах серії лекцій від освітньої програми Зелена академія та Фонду імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ — Україна, відбулася дискусія за участі Марти Попик, юристки у сфері відновлюваних джерел енергії, та Євгена Гомонюка, менеджера з комунікацій в Агенції розвитку Миколаєва. Публікуємо скорочений конспект обговорення.
Природа та комфортна інфраструктура — невід’ємні складові якісного життя в місті
Головним мотивом для міської міграції є робочі можливості. Найчастіше саме вони стають тією причиною, чому люди переїжджають у місто: робочі можливості визначають привабливість місця для базового виживання, каже юристка Марта Попик.
“Для якісного життя потрібні інші параметри. Наприклад, культурне дозвілля, природа в місті, можливість відпочити, доступна комфортна інфраструктура. Усі ці аспекти також безпосередньо впливають на роботу”.
Так, згідно з дослідженнями, кожен квадратний метр зелені в місті впливає на рівень серотоніну: “Тобто кожен квадратний метр впливає на те, як ви психоемоційно себе почуваєте. І коли ви маєте контакт з природою — відповідно, ви почуваєтесь краще, працюєте краще і життя стає кращим”.
На продуктивність також впливають доступна і комфортна інфраструктура (людині має бути комфортно добратися до роботи). Усереднений оптимальний час добирання до роботи є 16-35 хвилин, наголошує Марта. Точних даних, якою є ця цифра в Києві, не існує, але вона перевищує годину — Київ посідає сьоме місце у світі за кількістю корків у світі, і друге — в Європі.
Протест — один із найпотужніших інструментів впливу
Які існують інструменти впливу громади на міські рішення? Формально таких багато, пояснює юристка Марта Попик. Аналітичний центр CEDOS у 2018 році в дослідженні механізмів залучення громадськості до прийняття рішень київською владою виділив 20 інструментів. Зокрема, йдеться про громадські ради, ініціативи, особисті зустрічі, звернення громадян, громадський бюджет.
“Громадський бюджет, наприклад, дозволяє будь-кому з нас раз на рік зареєструвати свій міський проєкт, корисний для всієї громади, заручитися підтримкою однодумців, сусідок/сусідів просто шляхом голосування і реалізувати свій проєкт за кошти міського бюджету”, — каже Марта.
Водночас особливу позицію серед інструментів впливу займає протест — він унікальний тим, що є колективним і публічним, на відміну від петицій, звернень чи слухань, які є локально зосередженими та здебільшого індивідуальними або колективними лише серед зацікавлених осіб, які проживають на цій території.
“Протест виходить за межі цієї бульбашки, про яку ми насправді часто говоримо в контексті обмеженості дискурсу про місто. По суті протест є безпосереднім запитом людей до міста. Якщо ми не вирішуємо, яким ми хочемо бачити місто, то за нас завжди вирішать інші”, — додає юристка.
Зараз українські протести є реакцією на події, які ображають містян і містянок. Але разом з тим, протести можуть діяти на випередження — задавати траєкторію та маніфестувати, транслювати свій запит як перед владою, так і перед містом і його жителями та жительками.
Під час маршів і протестів люди взаємодіють з іншими: перехожі зупиняються, фотографують, запитують — у людей є природна цікавість, їм не подобається бути поза контекстом.
“Протести — це спосіб задати альтернативний дискурс, створити простір для запитань. Навіть не до влади, а до інших людей, які потім можуть вийти разом з вами знаючи, яким вони хочуть бачити місто”, — пояснює Марта.
Міські проблеми — це не лише про урбаністику
У 60-х роках, коли в Америці говорили про міські проблеми, йшлося одразу й про проблему расової дискримінації, з обмеження громадянських прав, поліцейське свавілля, — це все перетиналося.
“Урбаністичні заворушення, суто міська тематика, починається десь всередині 60-х років. Велику роль у цьому зіграла Джейн Джейкобс — авторка однієї з найбільш цитованих праць з урбаністики “Смерть та життя великих американськи міст”, яку вона написала без освіти, без професії містопланувальниці, але з величезним емпіричним досвідом спостереження за життям в місті”, — каже Марта.
Джейн Джейкобс називають мамою урбаністики. Вона переїхала в 30-тих роках у Гринвіч-Вілледж, найживіший на той час район Манхеттену. Там була низька забудова, активне сусідське життя, небайдужі сусіди, парк поруч.
Головний архітектор міста Роберт Мозес хотів прокласти велику магістраль через цей парк і з’єднати таким чином нижній і верхній Манхеттен.
“Варто зауважити, що Мозес був таким поборником модерністського містопланування. Для нього не було абсолютно проблематичним, що треба знести пару сотень гектарів, знищити багато районів. Джейн це не дуже влаштовувало як жительку цього району і містянку”.
Щоб зберегти Вашингтон Сквер Парк (Washington Square Park) Джейн разом з сусідами і сусідками дзвонили в різні служби, складали петиції, писали листи та використовували всі можливі інструменти. Зокрема, влаштовували мітинги та ініціювали громадські слухання. Врешті їм вдалось зібрати 30 тисяч підписів на підтримку збереження цього парку та зберегти його.
Боротьба на цьому не закінчилася. Дискусія навколо магістралі стала вирішальною для виборів мера, його переобрали й місто почало рухатися в зовсім іншому напрямку.
Марш за Київ — приклад об’єднаної злагодженої роботи активістів і активісток
Найкращим прикладом серед міських протестів юристка називає Марш за Київ, — “безпрецедентний вияв запиту активних містян і містянок до міста”. Він відбувся 2 жовтня цього року і його метою було привернути увагу до проблем розвитку Києва, який, на жаль, зараз керований інтересами інвесторів і забудовників, а не потребами містян і громади.
Марш за Київ ініціювали понад 40 громадських організацій: екологічних, інфраструктурних, урбаністичних, організацій із захисту історичної спадщини, організацій сталої міської мобільності та інші.
Головна вимога цього маршу була чітка та коротка — це справедливе й комфортне місто для всіх. Вимоги маршу стосувалися, зокрема, заторів, переповненого громадського транспорту, брудного повітря, води, відсутності будь-якої політики стосовно бездомних людей в місті, відсутності соціального житла, забудови зелених зон.
“Як взагалі з’явилася ідея маршу, коли стався цей переломний момент? Влітку люди вирішили неформально зібратися по 1-2 людини з низових ініціатив, познайомитись між собою, поспілкуватися. Була ідея об’єднатися і робити щось із забудовним свавіллям. Вони створили чат на майже 100 людей, 2 місяці зустрічались в Zoom, обговорювали, сформували список із трьох вимог, потім їх стало вже тридцять. Кожен працював над своєю сферою компетенції. У цьому і була цінність маршу, що він був створений професіоналами й професіоналками, котрі мають компетенції в тих вимогах, які вони пишуть. І тому якість маршу та його вимог висока”, — каже Марта.
Учасники й учасниці робочої групи створили наглядову раду, яка мала написати вимоги в 11 категоріях.
“Це був дуже організований та чіткий процес роботи, який був спрямований на те, аби якомога більше ініціатив порозумілися між собою і прийшли на марш, не пересварившись і маючи спільну візію того, чого ми хочемо від міста”.
“Артивізм” — спосіб говорити з владою через мистецькі проєкти
Корінням будь-якого протестного настрою і причиною, чому люди виходять на вулиці, є проблеми, наголошує Євген Гомонюк, колишній журналіст, а зараз комунікаційний менеджер Агенції розвитку Миколаєва.
“Для Миколаєва, як і для Києва і для всієї України, я вважаю, новою сторінкою історії сучасного громадянського суспільства і міських протестів є 2014 рік. На моїй пам’яті це був найшвидший і наймасштабніший протест людей. Крок безвиході і необхідності взаємодії вперше масштабно вивів людей на вулицю. У Миколаєві тоді повалили пам’ятник Леніну — він увінчував головну площу міста, і це досі було виключно місцем, куди покладали квіти, а не протестували. Разом із першим протестом цей клаптик землі в історичному центрі міста створив підґрунтя для нових сенсів щодо розвитку міської території”, — розповідає Євген.
Тоді ж, у 2014 році, почався діалог про те, що площа має бути для людей, а не для пам’ятників. Євген називає це першою зміною парадигми до міського планування: “До цього активні протести в Миколаєві носили або соціальний характер (підвищення пенсії, зарплатні), або політичний характер”.
Один із способів реалізувати “право на місто” — залучити мистецькі формати.
Євген наводить приклад боротьби за історичну пам’ятку — будівлю, яка має статус пам’ятки національного значення, але перебуває в аварійному стані.
“З 2010 року будівля законсервована, там є лише дах, а всередині повністю все непридатне для використання. Проте там є майже два гектари прилеглої навколишньої території. З 2010 року точаться дискусії про майбутнє цієї території, але далі розмов нічого не йде”, — каже Євген.
У 2019 році організація “Агенція розвитку Миколаєва” разом з громадськими організаціями та ініціативними групами, які раніше показували кіно на літньому майданчику, привели будівлю до ладу: зробили ремонт, не чекаючи дозвільних статусів, і теж почали транслювати там фільми.
“Ми запросили на відкриття представників міської влади, громадськість, істориків, і зробили такий лекційний лікбез щодо статусу цієї території, її майбутнього, запропонували тимчасовий варіант — існування артпростору просто неба, оскільки сама будівля аварійна. Традиція проводити там мистецькі події продовжується вже третій рік, але питання щодо майбутнього цього об’єкту відкрите. За допомогою мистецьких інтервенцій можна привертати увагу до цієї території, і щоразу спонукати владу шукати рішення”, — пояснює Євген.
Щоб конструктивно подумати про майбутнє історичної будівлі, активісти також провели архітектурно-урбаністичний воркшоп, результатом якого став розроблений орієнтовний план щодо розвитку території цього об’єкту, дому офіцерів флоту, а напрацювання передали міській владі.
“Було багато діалогів, публічних, політичних заяв, різні політичні партії на цих виборах акцентували увагу на цій будівлі, хоча ще в 15 році про це ніхто не казав, а у 20-му, коли побачили, що тут щось відбувається, теж звернули увагу. Подібні приклади є в Одесі, у міському саду. Його планували забудувати, але активісти також влаштовували там різні виставки, культурні події, привертаючи увагу міської влади до цієї території. Наразі там культурний центр, тобто концертний майданчик”, — пояснює Євген.
Переглянути відео лекції можна на нашому Youtube-каналі, а стежити за наступними подіями — на сторінці Зеленої академії у фейсбуці.